Ми
їхали і їхали… І здавалося, що не було кінця й краю тій дорозі. Всі втомилися,
а додому ще далеко. Проте я, незважаючи на втому, була щаслива. Я їхала на
канікули! Попереду – понад два місяці відпочинку з найріднішими і найближчими.
Спочатку вдома, потім – на морі з друзями, а потім – трошки у бабусі.
***
…Ось уже минуло майже три
роки як я студентка київського вузу. Живу в гуртожитку і дома буваю не часто.
Проте не встигаю сумувати. Я, як любить говорити моя знайома, - просто
суперкомсомолка і суперактивістка. Громадська робота в університеті, постійна
участь у цікавих проектах, акціях – це моє. Та й щастить мені з такою
«активністю». Мама думала, що після школи, де я була президентом, головою
учнівського самоврядування, «днювала і ночувала» у шкільних класах, я трохи
заспокоюся. Але я знала, який вуз обрати! Моя невгамовна натура розгорнулася на
повну потужність на тому благодатному «ґрунті» для розвитку, який мені
запропонували у моєму «КРОЦі». І до того всього я досить непогано навчаюся, що
певним чином заспокоює мою маму і допомагає їй змиритися з моїм дуже активним
громадським життям.
Моя молодша сестра,
навпаки, досить спокійна і практично байдужа до всіх цих
«божевільно-креативних» акцій, в яких я беру участь час від часу. Проте вона
велика розумничка. Я й не уявляю, як можна стільки всього тримати в своїй
голові, так добре розбиратися в математиці і разом з тим дуже і дуже непогано
знати гуманітарні предмети. Коли я її про це запитала, вона тільки посміхнулася
і знизала плечима.
***
…Коли всі теми вже було
обговорено, а їхати мовчки набридло, я вирішила розказати батькам і сестрі про новий
проект для студентів, що розпочнеться в моєму університеті восени.
- Уявляєте, взяти участь у
ньому зможе кожен, - розповідала я. – Студенти і з університету, і з коледжів…
- З коледжів, - сестра, яка
до цього часу то мовчки споглядала у вікно, то гортала сторінки однієї з
придбаних сьогодні книг, що лежала в неї на колінах, подивилася на мене із
зацікавленням. – Хіба у вас є коледжі?
- Звичайно, ще й аж два! А
що, хочеш до нас?
- Рано ще їй, - втрутилася
мама. – Попереду – дев’ятий, десятий і одинадцятий класи, найвідповідальніший
час для школярів. Хай підросте, побуде біля мене…
І тут очі в Оленки, яка
ніколи жодним словом чи вчинком не суперечила батькам, заблищали. Вона стрімко
повернулася до мами, так що навіть книжка впала з її колін додолу.
- Я хочу до коледжу! -
впевнено сказала вона.
…А потім були довгі
вмовляння: мамині аргументи і наші контраргументи довго не могли збороти одні
одних. Проте саме в цих розмовах ми виявили, що наша сестра мріє бути
фінансистом. Якби мова йшла про якусь іншу восьмикласницю, я б, мабуть,
здивувалася таким вибором і такою впевненістю у правильності цього самого
вибору. Але знаючи сестру, її розум та відповідальний підхід до всього, за що б
вона не бралася, вирішила її підтримати. Тим більше я зраділа, що тепер поряд
зі мною кожного дня буде рідна людина. А про ставлення до студентів у наших
коледжах та якість освіти я чула багато схвальних відгуків, адже майже щодня в
університеті мала нагоду спілкуватися з «колежанами».
Через якийсь час здалися
спочатку мама, потім тато. Згодом на «сімейній раді» в бабусі всі вирішили
поїхати перед початком навчального року до коледжу та дізнатися там що й до
чого. Як вирішили, так і зробили.
Відвідавши приймальну
комісію, ми зробили ще декілька важливих відкриттів і обрали програму, яка дуже
сподобалася і мамі, і сестрі. Ця програма з фінансів і кредиту імпонувала моїй
Оленці тим, що на старших курсах дозволяла вивчати частину предметів
англійською мовою.
«Англійську ти знаєш
непогано, а знати її ще краще тобі не завадить… Тим більше володітимеш
професійною термінологією. Що тут ще думати» - сказала мама моїй молодшій
сестрі, поставивши цим умовну, але «тверду» крапку в історії наших
суперечок, пошуків та вагань. Отже, батьки та сестра поїхали закінчувати
дев’ятий клас і готуватися до вступу.
…Так ще одна представниця
нашої родини переїхала до Києва здобувати професію. Про що, за її словами,
зовсім не шкодує. А мені в моєму й так не сумному і досить щасливому
«гуртожицькому» житті стало ще тепліше і затишніше.
Студентка
(Публікація в журналі "Куди піти
навчатися", № 4, 2012 рік)
Комментариев нет:
Отправить комментарий